На початку року в Лиманському районі Донеччини запрацював цех з виробництва пелет із соломи

Джерело: ukurier.gov.ua

На вулиці хурделило, мороз рум’янив щоки і кусав за руки. А тому, переступивши поріг капітально відремонтованого добротного приміщення цеху, відчули, як на нас відразу війнуло теплом. А ще запахло свіжоскошеним колосом пшениці. І це попри те, що стояли не на жнивному полі, а в недавно відкритому цеху з виробництва пелет.

Три величезні конусоподібні ємкості, кілька поточних ліній, потужний електродвигун та інші вузли єдиного механізму можна також назвати невеличким заводом. Він ритмічно працює, і через певні проміжки часу з’являється свіжа продукція — пелети, які приємно пахнуть хлібом. Чому?

Паливні гранули переконали скептиків

Директор фермерського господарства «Престиж» Олександр Журавльов не забарився з відповіддю: «Тому, що пелети виготовляємо із соломи, на якій ще у липні 2018 року колосилася пшениця. А оскільки соломи після збирання врожаю припасли багато, то саме її тепер і переробляємо на паливні гранули».

Сам технологічний процес має кілька етапів. Солому на поточній лінії кілька разів подрібнюють, частково перемелюють на борошно, пресують у гранули, зволожують у кондиціонері, гранулюють на матриці, охолоджують і просівають на вібраційному ситі. Аж після цього паливні гранули готові до реалізації. Та важливо, що з цією роботою успішно справляється не заморська техніка, а міні-завод вітчизняного виробника — Харківського підприємства з виробництва промислової техніки «Альфа». Щоправда, його вартість висока — понад півтора мільйона гривень. Але у ФГ «Престиж», щороку розширюючи виробництво, таки вирішили ввести в роботу цех для виготовлення біопалива. Хоч спершу були скептики, які сумнівалися в доцільності клопотів та витрат щодо євродров.

«Скептиків у нас ніколи не бракувало, — підтверджує певні настрої Олександр Журавльов. — Особливо в ті часи, коли «Престиж» робив перші кроки, а в колективі було всього чотири працівники і землі немов кіт наплакав — 37 гектарів. А тепер у нас уже тисячі гектарів землі і майже 250 пайовиків! Та ми не зупиняємося на досягнутому, бо стояти на місці в теперішніх умовах просто неможливо. Життя вимагає застосування сучасних прогресивних технологій і нової техніки. Тому розвиваємося, попри очевидні фінансові труднощі: ціни, високі кредитні ставки, немалі банківські податки. А запустивши виробництво біопалива, вже створили п’ять нових робочих місць. Якщо працюватимемо у дві зміни, то додається ще стільки само. А 10 нових робочих місць для нашого села Торське — це дуже багато. Особливо взимку».

Окрім людського чинника,  існує ще чимало плюсів введення в експлуатацію нового виробництва. Приміром, є суто господарський підхід: у «Престижі» не бракує власної сировини для пелет — соломи. Хоч у попередні роки її нерідко подрібнювали на комбайнах і залишали в полі. Тепер ці десятки тисяч тонн використовують значно ефективніше і доцільніше. Не варто забувати також про екологічний бік справ. Адже виробляють пелети із соломи, а не з дерева з вирубаних лісів.

Поліпшення починається у своєму селі

Нині на міні-заводі випробовують лінію, що протягом години виготовляє до півтори тонни паливних гранул, а згодом потужність збільшуватиметься. До речі, пелети значно вигідніші, ніж традиційні дрова і за енергетичною віддачею (калорійність у 2,2—2,4 раза вища), і за ціною. Дешевше біопаливо і за вугілля, яке доступне не всім жителям  шахтарського краю. Тому жителі  Торського дуже влучно називають пелети  євродровами. За словами Олександра Журавльова, це не випадково, оскільки у розвинених країнах останніми роками активно переходять на виробництво і використання пелет чи іншого біопалива.

«У порівняно невеликій Швеції щороку виробляють до 2 мільйонів тонн альтернативного палива. А 2020-го шведи взагалі хочуть відмовитися від газу й нафти, які використовують для опалення житла, громадських приміщень та інших побутових потреб. А оскільки Україна впевнено йде в Європу, то варто активніше використовувати її позитивний досвід. І ми у своєму господарстві та селі також робимо перші кроки у цьому перспективному напрямку», — каже він.

У Торському до зближення з Європою поставилися прагматично. Тут прагнуть змін на краще: нарощують виробництво, підвищують зарплати і поліпшують умови для проживання місцевих людей.  Передовсім  серйозно взялися за місцеву інфраструктуру. Внесок ФГ «Престиж» і Олександра Журавльова у цю добру справу переоцінити важко, оскільки завдяки йому відбуваються позитивні зміни у житті торської громади. Місцеві жителі мають усі підстави дякувати йому за істотну матеріальну та іншу допомогу місцевій школі, дитсадочку, ФАПу. Наприклад, нещодавно сільська амбулаторія отримала в подарунок дуже потрібне медичне обладнання — електрокардіограф. І тепер ним можуть користуватися не лише  жителі Торського, а й сусідніх сіл Тернів, Зарічного, Ямполівки.

Олександр Журавльов, попри господарські клопоти, неабияк переймається патріотичним вихованням місцевої молоді, бо саме він стояв біля джерел створення в селі учнівської команди «Торські козаки». І завдяки його підтримці команда змогла підготуватися спочатку до обласної, а потім і всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Хлопці та дівчата сільської команди не підвели: у 2017 році вони посіли перше місце в згаданих змаганнях на загальноукраїнському рівні. А торік також були серед переможців і отримали як нагороду заохочувальну поїздку до Угорщини. Отож на рівні підростаючого покоління село Торське до Європи справді стало значно ближчим. І це тільки початок.

Микола ПАСІЧНИК 
для «Урядового кур’єра»